Новини

Новини • 13.11.2017
Про що плачуть афонські старці: ігумен Ватопедського монастиря - про благодать духовного плачу

Духовний плач - особливий вид благодаті, яка очищає душу людини, наближаючи її до Бога. Сльози ченця - це сходинки до Царства Небесного, а також каяття за гріховність усього роду людського. Ігумен Ватопедського монастиря Святої Гори Афон архімандрит Єфрем розповів про що плачуть афонські старці.

Плач для очищення серця

«Духовний плач призводить людину до очищення серця. Коли людина, особливо монах, впродовж тривалого часу вчиняє розумне ділання, звертаючи розум вглиб свого серця, тоді у неї з'являються сльози. Ці сльози походять не від сентиментальності або якогось особливого психологічного стану, але від любові до Бога», - розповів архімандрит Єфрем.

Плач для возз'єднання з Богом

«Здобувши духовний плач, людина починає відчувати у собі дію Божественної благодаті, вона відчуває насолоду від внутрішнього, потаємного у Христі життя. Коли духовний плач і сльози з'єднуються із молитвою, тоді людина набуває розум Христовий, і її серце починає горіти від любові до Бога. І це горіння не має кінця, а прагнення душі до Бога зростає все більше і більше», - пояснює ігумен Ватопедського монастиря.

Плач для просвіти

«Наш старець і вчитель Іосиф на Літургії завжди плакав. Ми запитували у нього по-дитячому: «Старче, чому ти плачеш?». І вчитель відповідав: «Чада, мій розум відверзається, сповнюється світлом, і Бог розкриває переді мною таємницю самовиснаження та самоприниження». Той, хто отримав подібне просвітництво, дивиться на все, що відбувається, вже не зі звичайної людської точки зору. Він дивиться інакше не тільки на події, які стосуються його особисто, але і на все навколо», - розповів архімандрит Єфрем.

Плач як покаяння

«Як говорив преподобний Ісаак Сирін, коли подвижник починає пізнавати сутність всього творіння, він бачить природу речей: як Бог сотворив світ, як Він ним управляє, як промишляє про нього. Він починає дослідно пізнавати милосердя Боже. Він розуміє, чому Бог захотів стати людиною. 

Благодать Божа входить у його серце і показує йому всю трагічність стану, у якому людина опинилася після падіння, відкриває йому справжнє значення всіх його думок і справ, і людина починає усвідомлювати свою гріховність і плакати. Але оскільки він дивиться на неї через призму благодаті, то не впадає у відчай, але кається. А покаяння - це і є те, до чого закликав нас Христос: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне», - каже афонський старець.

Плач як відраза до гріха

«Бог дарував нам благодать покаяння. Ми каємося, відчуваємо полегшення і потроху досягаємо успіху. Коли монах починає вкушати благодать, тоді вона відкривається йому. Чернець не може пояснити це іншим, оскільки те, що переживає людина у Дусі Святому, неможливо виразити звичайним людським словом. 

Це можна тільки переживати, і це переживання настільки захоплює душу ченця, що вона починає відчувати огиду до гріха. За словами святих отців, душа дивиться на гріх, який чинить тіло, як на кинутий без поховання труп, що розкладається», - пояснює природу чернечого духовного плачу ігумен Ватопедського монастиря архімандрит Єфрем.